Українське правосуддя — це сфера, де «вартість ризику» іноді вимірюється не в роках ув’язнення, а в тижневих зарплатах. Справа Володимира Гончара, колишнього судді Кропивницького апеляційного суду, стала черговим доказом того, що для деяких мантійників закон — це лише інструмент для торгівлі.
Як пише видання видання “Гречка” (з посиланням на вирок ВАКС від 12 січня 2026 року), спроба «порішать» справу про смертельну ДТП закінчилася для судді реальним терміном у 6 років і 6 місяців. Іронічно, що людина, яка мала б відправляти за ґрати винуватців трагедій на дорогах, сама готується до переїзду в місця не надто віддалені.
Трагедія як бізнес-кейс: від «полторушки» до «десятки»
Все почалося навесні 2023 року. Суд розглядав апеляцію винуватця смертельної аварії, якому присудили три роки тюрми. Родичі засудженого, замість того щоб шукати кращих адвокатів, вирішили піти перевіреним шляхом — через знайомих і «товаришів» судді. Як зазначає розслідування Анастасії Зубової, посередник, старий друг Гончара, швидко налагодив комунікацію. Спочатку за лояльність Феміди просили скромні 1,5 тисячі доларів, але апетит приходить під час «вирішення питань».
Коли стало зрозуміло, що примирення з потерпілою стороною не буде (а це зазвичай ключовий фактор для м’якшого вироку), прайс-лист різко оновився. Суддя Гончар, згідно з матеріалами справи, виявився неабияким стратегом: він натякнув, що заради «копійок» підставляти всю колегію не збирається.
У справі фігурує показова розмова, де суддя обурюється, що родина засудженого готова продати земельний пай, аби компенсувати шкоду потерпілим, а йому — пропонує «крихти». «Сюда копійки!» — бідкався мантійник, схвалюючи пропозицію посередника про «десятку» доларів. Мовляв, за 10 тисяч уже можна і «порішать».
Філософія корупції: «500 баксів — це тижнева зарплата»
Мабуть, найвідвертішим моментом у цій історії стали роздуми Гончара про цінність грошей. На записах НАБУ зафіксовано, як він відмовляється ризикувати кар’єрою за 500 доларів.
«П’ятсот — це п’ятнадцять тисяч, це за неділю зарплата у нас! Чи й не гроші, за які рісковать!» — повчав товариша суддя. Ця фраза ідеально описує світогляд частини суддівського корпусу: корупція — це не злочин, це просто бізнес-ризик, який має бути належним чином оплачений. Якщо хабар не перевищує тижневий офіційний дохід, то й розмову починати не варто.
Захист Гончара намагався вибудувати лінію «п’яних розмов» і побутового спілкування. Мовляв, суддя просто давав поради по дружбі, трохи перебрав із алкоголем і взагалі намагався «посваритися» з посередником, щоб той відчепився.
Проте Вищий антикорупційний суд не оцінив такий акторський етюд. Стенограми розмов чітко показали: Гончар не просто пасивно слухав, а активно обговорював розподіл коштів («собі скільки ти там намалюєш») і стратегію зміни вироку навіть всупереч позиції потерпілих.
Колеги не в темі та фінал кар’єри
Цікаво, що дві інші судді з колегії заявили в суді: Гончар до них з «пропозиціями» не заходив. Це наводить на думку, що або Ганна Костянтинівна (як ми бачили в інших справах) збиралася «вирішити» все сама, або просто блефувала перед посередником, сподіваючись привласнити всю суму.
Втім, результат для підсудного у ДТП не змінився — апеляцію не задовольнили. Гроші посередник повернув (за мінусом своїх 500 доларів за «сервіс»), але маховик антикорупційної машини вже було запущено.
Вирок ВАКС виявився суворим, але логічним: 6,5 років тюрми, повна конфіскація майна (включно з Mitsubishi Outlander 2020 року та часткою будинку) і заборона працювати в системі правосуддя.
Свідок-посередник, який «здав» товариша, відбувся умовним терміном завдяки угоді зі слідством. А Володимир Гончар, який працював суддею з 2003 року, тепер має вдосталь часу, щоб подумати, чи вартував «ризик» втрати всього нажитого за 20 років.
Ця історія з Кропивницького — ще один тривожний дзвіночок про стан регіональної апеляції.
